Новороссийский полк., нужна инфо! Опции

[Radi]

В составе ВВ МВД СССР был Новороссийский полк Внутренних Войск им. Ленинского Комсомола с местом дислокации в г. Киев (в Борисполе).
Почётное наименование Новороссийский он получил за бои в Новороссийске и на Малой Земле.
Если кто-то может предоставить инфо по истории этой части - сюда!

[VV-nik]

НАТЕ ВАМ ИНТЕРЕСНОГО...

До Дня Перемоги
Великий подвиг на «Малій землі»
Нині згадка про війська НКВС, на жаль, викликає в більшості наших співвітчизників асоціації зі сталінськими репресіями, засланнями, таборами тощо. Однак мало хто знає про яскраві та дійсно героїчні сторінки їхньої історії…
«Мала земля» ділянка місцевості на південній околиці міста Новоросійська площею трохи більше 20 квадратних кілометрів. Проте 1943 р. цей невеличкий плацдарм відігравав неабияку роль у подальшому розвитку бойових дій, адже для Червоної Армії він відкривав прямий шлях до звільнення Новоросійська.
У лютому 43-го радянським морським піхотинцям вдалося відбити її в гітлерівців. Однак у квітні ціною величезних втрат ворог прорвав лінію оборони. Ситуація вкрай загострилася. І тоді надійшов наказ командиру 290-го стрілецького полку внутрішніх військ НКВС СРСР майору Івану Піскарьову відкинути німців. У ніч на 21 квітня воїни-чекісти під щільним артилерійським вогнем гітлерівців висадилися на «Малій землі». А через три дні бійці пішли в наступ. Запеклі бої тривали шість діб. За цей час полк просунувся вперед лише на 600 метрів, утративши 88 бійців убитими та понад 200 пораненими, але вже не було загрози захоплення «Малої землі». Значних втрат воїни-чекісти, які зайняли оборону на плацдармі, зазнали й у подальшому, адже артилерія ворога щоденно обстрілювала територію. Під час одного з обстрілів був поранений і червоноармієць Олександр Демидов уламок ворожого снаряда влучив йому в ногу.
Нині Олександру Трохимовичу 89. Живе в Києві, має трьох дітей, п’ятьох онуків та трьох правнуків. І через шістдесят чотири роки після тих подій лейтенант у відставці Олександр Демидов серед ветеранів 290-го полку залишився чи не єдиним учасником боїв на «Малій землі».
Власне, з цією славетною частиною внутрішніх військ, що згодом одержала назву 290-го Червонопрапорного Новоросійського мотострілецького полку ВВ МВС СРСР, доля Олександра Трохимовича пов’язана від початку її створення. На строкову службу до лав військ НКВС його призвали в жовтні 1939 року. А коли до звільнення в запас червоноармійцю Демидову залишалося чотири місяці, почалася Велика Вітчизняна війна.
- Перед наступом один із генералів розпорядився видати кожному бійцеві пляшку горілки та п’ятиденний сухий пайок, пригадує ветеран. Усі ми добре розуміли, що для багатьох із нас ця видача стане останньою в житті.
Та доля була прихильною до червоноармійця Демидова, і під час наступу він залишився живим та неушкодженим, щоправда, втратив чимало бойових побратимів.
Я написав дружині товариша, що її чоловік загинув і похований у братській могилі, пригадує Олександр Трохимович. У відповідь одержав листа, в якому жінка подякувала: «Хоч буду знати, де він похований». А інша жінка не хотіла вірити, що її чоловік загинув. Тричі писала, що я її обдурюю, адже вона й досі одержує від нього листи, які той насправді відправив ще кілька місяців тому з різних місць дислокації полку...
Після завершення наступу червоноармієць Демидов, який був сапером, проводив мінування переднього краю лінії оборони. Під час одного з таких виходів на передову він отримав поранення. Одужавши, взяв участь у штурмі Новоросійська. За два дні до остаточної перемоги над ворогом Демидова було знову поранено, а згодом його нагородили грамотою від імені командира 290-го Новоросійського стрілецького полку ВВ НКВС, тоді вже Героя Радянського Союзу, полковника І. Піскарьова.
Після війни Олександр Демидов тричі побував у місцях бойової слави на «Малій землі». Проте нині він не заходить навіть до рідного полку, в якому прослужив майже 15 років. По-перше, із переходом частини спочатку до складу Національної гвардії України, а потім зі створенням на його базі Окремого Новоросійсько-Київського ордена Червоного Прапора полку Президента України, про ветерана там просто... забули. А по-друге, ось уже два роки він майже не виходить із оселі  ноги відмовляють. Тому дуже радіє, коли до нього приходять гості.
Минулого року 9 травня до мене завітали представники Головного управління внутрішніх військ МВС і від імені командувача привітали зі святом, із гордістю розповідає Олександр Трохимович.
Чекає він на гостей і нинішнього свята. Чи не єдиний свідок великого подвигу, який здійснили бійці 290-го стрілецького полку ВВ на «Малій землі», вірить у те, що, принаймні, рідні війська про нього не забудуть..
Сергій ДІДИК

http://www.imzak.org.ua/index.php/97/m1179844655/?type=print