Здравствуйте, гость ( Вход | Регистрация )

4 Страницы V < 1 2 3 4 >  
Ответить в эту темуОткрыть новую тему
> Новороссийский полк., нужна инфо!
ners
сообщение 20.5.2009, 9:43
Сообщение #16


Неcтреляный Воробей


Группа: Пользователи
Сообщений: 8
Регистрация: 19.5.2009
Пользователь №: 7623



Я призывался с Краснодара а Вы откуда? Если не секрет
и в каком году служили

Сообщение отредактировал ners - 20.5.2009, 10:42
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
ners
сообщение 20.5.2009, 10:05
Сообщение #17


Неcтреляный Воробей


Группа: Пользователи
Сообщений: 8
Регистрация: 19.5.2009
Пользователь №: 7623



Цитата(влад @ 20.5.2009, 7:18) *

это не бред ,так и было учебка МВД кто спорит ...с полка не отправляли отслуживших пол года в учебку,туда попадали с курса молодого бойца .....а ты плохо читаешь ,это его личный секрет ,если не понял это твоя беда ....Строй взвод и кухня говоришь а сам где был 7 отдельная рота славилась дедовщиной ,охрана складов не это не КГБ.....Надо поаккуратней со словами не стоит говорить про то что не знаешь

Так вот у 7 роты(Мархалевский гарнизон) под охраной были склады, ДА, но только три больших ангара и охранял эти склады только один пост, а остальные посты это охрана КГБ и один из них был в отдалении от роты 1.5 км (пеленгатор- радиоразветка, радиоперехват) он был 3 часовой, другой в Киеве за ВДНХ только передающая часть, и основной внутри расположения гарнизона -приемная часть. И служил я как раз в 7 роте Мастером ИТСО (обслуживал средства охраны, и линии связи и допуск у меня был 3 группы секретности и пропуск к нашим линиям которые проходили в обязательном порядке через ИХ (ГБ) шкафы(куда всем солдатам и офицерам было заказано), и подписку я у них давал о неразглошении до 5 лет. Так что насчет поаккуратней..... не стоит.... и дедовщина у нас была(а это к чему? Где ее не было), и самострел был, и лысые уходили на дембель от высокочастотных полей, что и это в диковенку?

Сообщение отредактировал ners - 20.5.2009, 11:08
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
ners
сообщение 20.5.2009, 10:32
Сообщение #18


Неcтреляный Воробей


Группа: Пользователи
Сообщений: 8
Регистрация: 19.5.2009
Пользователь №: 7623



[quote name='Edyard' date='20.5.2009, 7:36' post='47184']

[/quote]
Опа, чел служил 1978-80 годах и не знает, что за лагерь в лесу......... pleasantry.gif
Лагерь находился "вверх" от Киева, не далеко от Вышгорода, стрельбище за ним км в 5-ти, ближе к Новым Петровцам. На трассе напротив поворота в лагерь в лес была остановка для общественного транспорта "Водогон" и сразу за ней на право поворот на Вышгород.

Вопрос: кто кому морочит голову?
Может ты так и служил, на кухне бачком, и наверное кресты І и ІІ степени есть, которые тебе знакомый писарчук помог заполучить.....
А в Мархалевке часом не подземный узел связи КГБ? и что ты там охранял, не отхожее место часом?
Это ж надо придумать, объект КГБ охраняет караул полка МВД, типа своей охраны у КГБистов не хватает new_russian.gif

К твоему сведению я сплю спокойно и никому голову не морочу, чего и тебе желаю.

Просьба на дальнейшее - внимательнее читай чужую переписку и вдумывайся в смысл, а потом делай выводы и тем более хорошенько подумай прежде чем чтото писать..... acute.gif Удачи!


[quote]
это не бред ,так и было учебка МВД кто спорит ...с полка не отправляли отслуживших пол года в учебку,туда попадали с курса молодого бойца .....а ты плохо читаешь ,это его личный секрет ,если не понял это твоя беда ....Строй взвод и кухня говоришь а сам где был 7 отдельная рота славилась дедовщиной ,охрана складов не это не КГБ.....Надо поаккуратней со словами не стоит говорить про то что не знаешь
[/quote]
Влад, респект!!! drinks.gif

А этого nersа видать уже дедом в армию призывали........................... rofl.gif
[/quote]
От того, что ты не знаешь это не значит, что этого НЕТ, тем более судя по разговору ты там никогда и не был(в 7 роте).
Лагерь в лесу ..... у нас такого термина не было, мы просто называли это место стрельбищем.
а на твою фразу--Это ж надо придумать, объект КГБ охраняет караул полка МВД, типа своей охраны у КГБистов не хватает----Я ответа не знаю, но знаю, что где-то за 6-8 лет до нас там на охране были только прапора КГБ.Про полк я могу хоть, что то рассказать так как мы как минимум раз в неделю приезжали в полк за продуктами и т.д., а вот ты про 7 роту только по воспоминаниям, по наслышке и видемо от людей которые там тоже не бывали, а ты залезь на однокластники и спроси у тех кто там служил и спроси у них, может гонору и поубавиться.
А вообще давайте не будем ругаться все же служили в одном полку.
Я приношу свои извинения если обидел.
Я часто вспоминаю те времена и не жалею о них, а наоборот горжусь. С тех пор я так и работаю в МС на станции космической связи, комплекс "ОРБИТА-2"(всякое разное и телерадиовещание и спутниковая связь) только на Камчатке

Сообщение отредактировал ners - 20.5.2009, 12:09
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
ners
сообщение 20.5.2009, 12:58
Сообщение #19


Неcтреляный Воробей


Группа: Пользователи
Сообщений: 8
Регистрация: 19.5.2009
Пользователь №: 7623



Цитата(11 @ 25.1.2009, 3:19) *

Цитата(Radi @ 11.12.2005, 22:36) *

В составе ВВ МВД СССР был Новороссийский полк Внутренних Войск им. Ленинского Комсомола с местом дислокации в г. Киев (в Борисполе).
Почётное наименование Новороссийский он получил за бои в Новороссийске и на Малой Земле.
Если кто-то может предоставить инфо по истории этой части - сюда!

Почему в Борисполе? Сколько я его знаю -30 лет и по сей день стоит на Подоле, напротив Фроловского монастыря. И имени Ленинского комосомла у него, по моему не было. А служили в нем весь Кавказ, вся Азия, Юг России, Украина, Белоруссия. Меня с Сибири занесло после учебки в ОМСДОНе. Так что вот так! Если интересно сообщу расположение автопарка и учебного центра для "салаг"

По расположению полка ты прав и что набирали с половины страны тоже но с Кубани в основном с Новороссийска и Краснодара в обязательном порядке не менее 50 человек каждый призыв.
А вот ОМСДОН находился только в москве, все же дивизия а у нас только полк.
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
влад
сообщение 20.5.2009, 21:40
Сообщение #20


По Пятки в Гильзах
*

Группа: Пользователи
Сообщений: 33
Регистрация: 18.5.2007
Пользователь №: 1941



Цитата

По расположению полка ты прав и что набирали с половины страны тоже но с Кубани в основном с Новороссийска и Краснодара в обязательном порядке не менее 50 человек каждый призыв.
А вот ОМСДОН находился только в москве, все же дивизия а у нас только полк.

Вот и правильно зачем спорить про свою службу каждый знает лучше.....Я в 4 роте ты в 7ой один полк хоть и в разное время тянули лямку .....вы с караула не вылазили мы с учёбы и тактики ....доставали проверки разные ,рота была отличной ,приходилось делать показательные стрельбы ,строевую....одна радость в караул уйти ....лучше в третий ,в лес .спец караулы доставали ,суток пять без сна практически ,вообще нормальная служба ,армия есть армия да и многому научили
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
ners
сообщение 24.5.2009, 8:19
Сообщение #21


Неcтреляный Воробей


Группа: Пользователи
Сообщений: 8
Регистрация: 19.5.2009
Пользователь №: 7623



Цитата(влад @ 21.5.2009, 6:40) *

Цитата

По расположению полка ты прав и что набирали с половины страны тоже но с Кубани в основном с Новороссийска и Краснодара в обязательном порядке не менее 50 человек каждый призыв.
А вот ОМСДОН находился только в москве, все же дивизия а у нас только полк.

Вот и правильно зачем спорить про свою службу каждый знает лучше.....Я в 4 роте ты в 7ой один полк хоть и в разное время тянули лямку .....вы с караула не вылазили мы с учёбы и тактики ....доставали проверки разные ,рота была отличной ,приходилось делать показательные стрельбы ,строевую....одна радость в караул уйти ....лучше в третий ,в лес .спец караулы доставали ,суток пять без сна практически ,вообще нормальная служба ,армия есть армия да и многому научили

уж тактики нам хватало.От Боярки до Василькова все леса и поля прочесали, да и на стрельбище раз в неделю ездили.
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
Edyard
сообщение 24.5.2009, 21:23
Сообщение #22


Неcтреляный Воробей


Группа: Пользователи
Сообщений: 7
Регистрация: 12.5.2009
Пользователь №: 7551



Цитата

По расположению полка ты прав и что набирали с половины страны тоже но с Кубани в основном с Новороссийска и Краснодара в обязательном порядке не менее 50 человек каждый призыв.

Вообщето правильное название было: Новороссийско-Киевский .....
Да, набирали в обязательном порядке из Новороссийска.

ЗЫ: Стрельбище само по-себе, а лагерь в лесу сам по-себе и со стрельбищем связан только тропинкой, летом почти весь полк выезжал в лагерь. Странно что ты этого не знаешь...

Сообщение отредактировал Edyard - 24.5.2009, 21:24


--------------------
Dum Spiro - Spero
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
влад
сообщение 25.5.2009, 21:05
Сообщение #23


По Пятки в Гильзах
*

Группа: Пользователи
Сообщений: 33
Регистрация: 18.5.2007
Пользователь №: 1941



при мне выезжали по батальонно .....и стрельбище было рядом в двух шагах мы уже жили в казармах напротив конвойников через поле ......в лесу был уже караул ...под номером 3 на месте лагеря.....пару раз бегали до него .....до лагеря ....по полной боевой с АГС у меня во взводе был расчёт ,всем взводом и таскали ...А когда вы умудрялись тактикой заниматься к вам как не приедешь или спят перед караулом или заступают ....при мне два эстонца ушли с поста ...земляки блин ....трое суток искали, с вашей роты....с поста это громко ,были дневальными со штык ножами в поход ушли ....сдались патрулю нам побоялись ....обложили их деваться некуда было ,не далеко на огородах жили ....ком полка пожалел их отправил в Кемерова дослуживать...... drinks.gif
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
ners
сообщение 26.5.2009, 3:09
Сообщение #24


Неcтреляный Воробей


Группа: Пользователи
Сообщений: 8
Регистрация: 19.5.2009
Пользователь №: 7623



Цитата(Edyard @ 25.5.2009, 6:23) *

Цитата

По расположению полка ты прав и что набирали с половины страны тоже но с Кубани в основном с Новороссийска и Краснодара в обязательном порядке не менее 50 человек каждый призыв.

Вообщето правильное название было: Новороссийско-Киевский .....
Да, набирали в обязательном порядке из Новороссийска.

ЗЫ: Стрельбище само по-себе, а лагерь в лесу сам по-себе и со стрельбищем связан только тропинкой, летом почти весь полк выезжал в лагерь. Странно что ты этого не знаешь...

В наше время он назывался Новороссийский оперативный полк МВД.
Мы в лагерь ни когда не ездили(хотя ходили со стрельбищя смотреть на молодых), только на стрельбище один раз в неделю один взвод в следующую другой и так всю службу, и при нас там были лагеря и погранцов и связистов и конвойников , только намного меньше нашего.Раньше эта стрельбище было Войск КГБ МВД по Украине и Молдавии. При нас приезжали погранцы с Молдавии .
ЗЫ: Стрельбище само по-себе, а лагерь в лесу сам по-себе и со стрельбищем связан только тропинкой------- да но все это рядом .Ни кто же на машинах на стрельбище не ездил, а только ножками.Помню все бегали на ручей делать по утрам зарядку.Он находился с лева вдоль стрельбищя

Сообщение отредактировал ners - 26.5.2009, 3:17
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
Primus
сообщение 22.11.2009, 22:30
Сообщение #25


Неcтреляный Воробей


Группа: Пользователи
Сообщений: 1
Регистрация: 22.11.2009
Пользователь №: 9356



Cлужил в 1986-1988 в 4 роте. Влад ты не в третьем взводе был замком?
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
VV-nik
сообщение 19.12.2009, 3:36
Сообщение #26


Хронический Вояка
****

Группа: Заблокированные
Сообщений: 2106
Регистрация: 17.12.2009
Из: Киев
Пользователь №: 9646



НАТЕ ВАМ ИНТЕРЕСНОГО...

До Дня Перемоги
Великий подвиг на «Малій землі»

Нині згадка про війська НКВС, на жаль, викликає в більшості наших співвітчизників асоціації зі сталінськими репресіями, засланнями, таборами тощо. Однак мало хто знає про яскраві та дійсно героїчні сторінки їхньої історії…
«Мала земля» ділянка місцевості на південній околиці міста Новоросійська площею трохи більше 20 квадратних кілометрів. Проте 1943 р. цей невеличкий плацдарм відігравав неабияку роль у подальшому розвитку бойових дій, адже для Червоної Армії він відкривав прямий шлях до звільнення Новоросійська.
У лютому 43-го радянським морським піхотинцям вдалося відбити її в гітлерівців. Однак у квітні ціною величезних втрат ворог прорвав лінію оборони. Ситуація вкрай загострилася. І тоді надійшов наказ командиру 290-го стрілецького полку внутрішніх військ НКВС СРСР майору Івану Піскарьову відкинути німців. У ніч на 21 квітня воїни-чекісти під щільним артилерійським вогнем гітлерівців висадилися на «Малій землі». А через три дні бійці пішли в наступ. Запеклі бої тривали шість діб. За цей час полк просунувся вперед лише на 600 метрів, утративши 88 бійців убитими та понад 200 пораненими, але вже не було загрози захоплення «Малої землі». Значних втрат воїни-чекісти, які зайняли оборону на плацдармі, зазнали й у подальшому, адже артилерія ворога щоденно обстрілювала територію. Під час одного з обстрілів був поранений і червоноармієць Олександр Демидов уламок ворожого снаряда влучив йому в ногу.
Нині Олександру Трохимовичу 89. Живе в Києві, має трьох дітей, п’ятьох онуків та трьох правнуків. І через шістдесят чотири роки після тих подій лейтенант у відставці Олександр Демидов серед ветеранів 290-го полку залишився чи не єдиним учасником боїв на «Малій землі».
Власне, з цією славетною частиною внутрішніх військ, що згодом одержала назву 290-го Червонопрапорного Новоросійського мотострілецького полку ВВ МВС СРСР, доля Олександра Трохимовича пов’язана від початку її створення. На строкову службу до лав військ НКВС його призвали в жовтні 1939 року. А коли до звільнення в запас червоноармійцю Демидову залишалося чотири місяці, почалася Велика Вітчизняна війна.
- Перед наступом один із генералів розпорядився видати кожному бійцеві пляшку горілки та п’ятиденний сухий пайок, пригадує ветеран. Усі ми добре розуміли, що для багатьох із нас ця видача стане останньою в житті.
Та доля була прихильною до червоноармійця Демидова, і під час наступу він залишився живим та неушкодженим, щоправда, втратив чимало бойових побратимів.
Я написав дружині товариша, що її чоловік загинув і похований у братській могилі, пригадує Олександр Трохимович. У відповідь одержав листа, в якому жінка подякувала: «Хоч буду знати, де він похований». А інша жінка не хотіла вірити, що її чоловік загинув. Тричі писала, що я її обдурюю, адже вона й досі одержує від нього листи, які той насправді відправив ще кілька місяців тому з різних місць дислокації полку...
Після завершення наступу червоноармієць Демидов, який був сапером, проводив мінування переднього краю лінії оборони. Під час одного з таких виходів на передову він отримав поранення. Одужавши, взяв участь у штурмі Новоросійська. За два дні до остаточної перемоги над ворогом Демидова було знову поранено, а згодом його нагородили грамотою від імені командира 290-го Новоросійського стрілецького полку ВВ НКВС, тоді вже Героя Радянського Союзу, полковника І. Піскарьова.
Після війни Олександр Демидов тричі побував у місцях бойової слави на «Малій землі». Проте нині він не заходить навіть до рідного полку, в якому прослужив майже 15 років. По-перше, із переходом частини спочатку до складу Національної гвардії України, а потім зі створенням на його базі Окремого Новоросійсько-Київського ордена Червоного Прапора полку Президента України, про ветерана там просто... забули. А по-друге, ось уже два роки він майже не виходить із оселі  ноги відмовляють. Тому дуже радіє, коли до нього приходять гості.
Минулого року 9 травня до мене завітали представники Головного управління внутрішніх військ МВС і від імені командувача привітали зі святом, із гордістю розповідає Олександр Трохимович.
Чекає він на гостей і нинішнього свята. Чи не єдиний свідок великого подвигу, який здійснили бійці 290-го стрілецького полку ВВ на «Малій землі», вірить у те, що, принаймні, рідні війська про нього не забудуть..
Сергій ДІДИК

http://www.imzak.org.ua/index.php/97/m1179844655/?type=print
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
Radi
сообщение 19.12.2009, 8:22
Сообщение #27


Краповый бамбук!
Group Icon

Группа: Модераторы
Сообщений: 5512
Регистрация: 3.12.2005
Из: Кубань
Пользователь №: 32



Спасибо за статью.
Если форумчанам нужен перевод - переведу, но думаю, что и так всё понятно.


--------------------
Краповый бамбук!
Изображение
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
VV-nik
сообщение 19.12.2009, 15:32
Сообщение #28


Хронический Вояка
****

Группа: Заблокированные
Сообщений: 2106
Регистрация: 17.12.2009
Из: Киев
Пользователь №: 9646



Ув. Radi, я тоже думаю, что мало кто не понял "об чем речь"... wink.gif
Постараюсь вам найти еще большую статью про историю этого полка (где-то оно у меня было в загашнике)...
Что интересно и показательно - ветераны 290-го полка остались в составе ветеранской организации ВВ, и с нынешним "родным" (т.е. - Президентским) полком отношений практически не поддерживают... То есть юридически история части не прерывалась, но фактически... Это уже совершенно ДРУГОЙ полк, у которого от прежнего - только почетное наименование и орден...
Это конечно грустно... Хотя забавно и даже, м.б., некий предмет гордости - что ЛУЧШИМ полком украинских ВС (ну как в России - Кремлевский!) стал именно ВВ-ный полк с достаточно славной историей...
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
Radi
сообщение 19.12.2009, 16:39
Сообщение #29


Краповый бамбук!
Group Icon

Группа: Модераторы
Сообщений: 5512
Регистрация: 3.12.2005
Из: Кубань
Пользователь №: 32



2 VV-nik,ку: если свяжете с ветеранами полка - будет Вам респект и уважуха.
А если ветераны сами расскажут про 290-й - то благодарность границ знать не будет!!!
Мой интерес - я сам из под Новороссийска и служил в ВВ.


--------------------
Краповый бамбук!
Изображение
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения
VV-nik
сообщение 20.12.2009, 15:56
Сообщение #30


Хронический Вояка
****

Группа: Заблокированные
Сообщений: 2106
Регистрация: 17.12.2009
Из: Киев
Пользователь №: 9646



Цитата(Radi @ 19.12.2009, 17:39) *

2 VV-nik,ку: если свяжете с ветеранами полка - будет Вам респект и уважуха.
А если ветераны сами расскажут про 290-й - то благодарность границ знать не будет!!!
Мой интерес - я сам из под Новороссийска и служил в ВВ.

Гм... а КАК вас связать? видите ли, ветераны у нас в основном как бы с Интернетом не очень дружат)))
О, вспомнил еще одну статью - как раз вроде ветераны 290-го там "воспоминали" про полк! Но у меня ее точно нет - ну будем считать, что ПОКА нет...))) Поищем...
Пока добавлю обещаное - я как чувствовал, что пригодится, скопировал у коллег этот скан со страницы журнала "Слово чести" за 2006 год
Читайте - наслаждайтесь, там почти вся история части расписана... drinks.gif

КРАСА Й ГОРДІСТЬ ВІЙСЬКА УКРАЇНИ

«ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ» ПОЛК: РОДОМ ІЗ
ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК

ВІЙСЬКА НКВС – ЕЛІТА БЕЗ ГВАРДІЙСЬКИХ РЕГАЛІЙ
У більшості держав світу існують елітні військові формування, на які покладено охорону «перших осіб» та виконання церемоніальних функцій (зустріч високопоставлених гостей почесною вартою, ескортування урочистих процесій, участь у військових парадах). Саме від цих завдань і походить інтернаціональний термін «гвардія» (від італійського «охорона», «варта», що нині означає: добірні, заслужені та привілейовані частини збройних сил.
Наприклад, у Великобританії ведмежі шапки та червоні мундири гвардійської піхоти, блискучі каски та кіраси кавалеристів є обов’язковим елементом свят, одним із символів британської монархії й навіть своєрідною візитною карткою для туристів, що відвідують Лондон. Гвардійські військові частини існують у Бельгії, Нідерландах, Данії, Швеції та інших країнах. А у Франції три полки Республіканської гвардії організаційно входять до складу Національної жандармерії.
Більш ніж 200-річну славну історію Російської Імператорської Лейб-гвардії було перервано революцією 1917 року. Започаткована в СРСР під час Великої Вітчизняної війни практика «перетворення» частин, з’єднань, кораблів і навіть цілих армій у гвардійські фактично зробила цей титул колективним заохоченням, на додаток до орденів та почесних найменувань. Адже окрім певних переваг у забезпеченні, нагрудного знака та почесної приставки до військового звання радянські гвардійці не мали жодних відмінностей від «звичайних» частин – вони були елітою за назвою, але не за статусом. До того ж, масова роздача гвардійського звання аж ніяк не сприяла його престижу – наприклад, його надали 11 загальновійськовим та 6 танковим арміям, усім частинам Повітряно-десантних військ та реактивної артилерії.
Втім, зважаючи на те, що більшість звань радянської гвардії є чесно заробленими бойовими відзнаками, здобутими насамперед великою кров’ю, до них не можна ставитись без поваги.
Слід зазначити, що в перші роки після здобуття незалежності Україна досить недбало поставилася до бойової слави частин та з’єднань: почесні звання, ордени га гвардійські титули чомусь перестали згадувати в офіційних документах. На щастя, за десять років існування держави розум, пам’ять та здоровий глузд одержали перемогу над політичною кон’юнктурою, волюнтаризмом та «революційним» завзяттям деяких кар’єристів – колективні відзнаки радянської доби повернулись у назви військових частин та навчальних закладів, що було схвально оцінено ветеранськими громадами.
Тож нині престиж гвардійського звання належить лише тим, хто його справді заслуговує – частинам та з’єднанням Збройних Сил України, що відзначилися на фронтах Великої Вітчизняної. А ще Окремій авіаційній базі внутрішніх військ МВС, яка отримала гвардійські права ще під час свого формування, у жовтні 1944 року. Гвардійці у військах МВС – це справді незвично, проте командування українських ВВ мудро вирішило зберегти бойову відзнаку «крилатої гвардії»...
Що цікаво, в історії колишнього Союзу не було жодного випадку присвоєння гвардійського звання частинам внутрішніх та прикордонних військ (останні тривалий час підпорядковувалися Народному комісаріату внутрішніх справ. – Авт.). Пояснюється це зовсім не «другорядністю» ВВ та прикордонників в очах керівництва держави, скоріше навпаки – Йосип Сталін війська НКВС поважав і довіряв їм набагато більше, ніж «звичайній» Червоній Армії. Ветерани ВВ розповідають, що «батько народів» якось відхилив пропозицію щодо надання гвардійських регалій деяким частинам НКВС, зазначивши: «Чекісти у нас і так є гвардійцями».
Отже, радянська гвардія мала лише відповідну назву, а статус «довіреної охорони» належав військам НКВС. Солдати у волошкових та зелених кашкетах під час Великої Вітчизняної часто виконували ще одне справді гвардійське завдання – роль останнього резерву. Без важкої зброї, але сильні жорсткою дисципліною та особливими традиціями, полки та дивізії НКВС закривали прориви лінії фронту й стояли насмерть, жодного разу не відступивши без наказу й не капітулювавши перед ворогом.
Про це нам нагадують рядки поета Михайла Владімова:
Где линию фронта кромсало,
Навстречу смертельной беде
Верховная ставка бросала
Дивизии НКВД.
Враг знал, что чекисты дерутся,
Не требуя смен и замен,
И в плен никогда не сдаются,
Считая предательством плен...
Що ж до церемоніальних функцій, то варто нагадати, що на Параді Перемоги внутрішні війська були представлені не лише Зведеним полком НКВС: лінійні, а також половина батальйону, що кидав під Мавзолей Леніна трофейні прапори, були військовослужбовцями ВВ. А артилерійські салюти в Москві аж до 1995 року виконували батареї Новгородського артдивізіону Окремої дивізії ім. Дзержинського...
Роль справжньої «лейб-гвардії» Сталіна, що поєднувала охоронні та церемоніальні функції, належала Полку спеціального призначення Управління коменданта Московського Кремля (відомому як Кремлівський полк), що належав до військ НКВС. Сформована 1936 року, ця частина забезпечувала охорону резиденції радянського уряду, а також брала участь в усіх урочистих заходах державного рівня, зокрема, у військових парадах на Красній площі.
Ритуал зміни чатових біля Мавзолею став одним із символів СРСР. Покладалися на полк і інші, таємні завдання, – наприклад, його військовослужбовці залучалися до операції щодо забезпечення безпеки Сталіна під час його поїздки на Тегеранську конференцію 1943 року.
Після смерті «батька народів» і масштабних реформ у радянських силових структурах Кремлівський полк одягнув волошкові погони держбезпеки, його перестали залучати до парадів та державних церемоній – відповідні функції було покладено на окремий підрозділ Почесної варти Збройних Сил. «Кремлівці» продовжували охороняти Мавзолей, КПП та деякі інші об’єкти Кремля, несли внутрішню службу й підтримували порядок на території, а також... боролися з птахами, що забруднювали дахи та газони.
Цікаво, що до 1-ї роти частини (яка виставляла варти до «посту № 1», традиційно відбирали новобранців виключно зі слов’янських республік, а також латишів (данина поваги «червоним латишським стрільцям») та кількох естонців (за особливим клопотанням голови КДБ Естонії).
Невдовзі після путчу 1991 року полк було підпорядковано особисто Президенту Росії й перейменовано в Окремий Кремлівський полк (шифровку на погонах «ГБ» поміняли на «ОКП»). «Мавзолейну» варту було скасовано (статус «посту № 1» згодом було надано Могилі Невідомого солдата), частина перетворилася на своєрідне уособлення російської армії – один із символів президентської влади.
На початку 2000 року в українській армії з’явилася власна «президентська гвардія» – аналог Кремлівського полку, створений на базі підрозділів Почесної варти ЗСУ та розформованої столичної бригади Національної гвардії. Таким чином, у новій якості отримала продовження історія славетної бойової частини, яка ще з 1943 року носила на Бойовому прапорі назву міста-героя Новоросійська.
І хоча полк не отримував офіційно звання гвардійського, він має у своїй історії достатньо вражаючих бойових заслуг та нагород, а нинішня роль «першого серед перших», «зразкового», дає цій незвичайній частині право на елітний статус, так би мовити, де-факто.
Проте, на жаль, маловідомим залишається той факт, що через примхи новітньої історії України «Президентським» полком українського війська стала частина, яка народилася, отримала бойове хрещення й майже 50 років перебувала у складі внутрішніх військ МВС! Це можна вважати визнанням бойових заслуг ВВ у роки Великої Вітчизняної війни, що справді чудово (хоча відомчий патріотизм змушує сумувати про втрачені військами багаті бойові та службові традиції полку). Чим не привід для щирої гордості – невід’ємна частка історії українських ВВ, їхня перлина, стала, зрештою, однією з головних коштовностей у скарбниці ратної слави Збройних Сил України?!
БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ – НА «МАЛІЙ ЗЕМЛІ»
Цю військову частину було сформовано у квітні 1942 року в місті Тейково Іванівської області як 290-й стрілецький полк внутрішніх військ НКВС. З жовтня 1942-го частина діяла у складі 1-ї окремої стрілецької дивізії військ НКВС, що обороняла місто Орджонікідзе й Воєнно-Грузинську дорогу. 290-й полк переважно перебував у другому ешелоні та охороняв тил. Його час пробив у квітні 1943 року, коли різко загострилася обстановка на легендарній «Малій землі» – невеличкому плацдармі поблизу Новоро-сійська, який радянська морська піхота відбила в німців у лютому.
Гітлерівці докладали значних зусиль для того, щоб скинути в море десантників – і зрештою, ціною значних втрат, їм удалося вклинитися в оборону знекровлених «малоземельців». Відкинути противника та відновити передній край оборони – це складне завдання командування доручило 290-му стрілецькому полку ВВ, у назві якого в тогочасних документах іноді присутнє слово «окремий» (тобто, полк діяв самостійно, виконуючи роль резерву). На карту було поставлено долю майбутнього наступу на Новоросійськ, і невипадково ліквідацію ворожого прориву доручили «волошковим кашкетам» – вони щонайменше не повинні були відступити. Армійські генерали не лише раділи доброму резерву у вигляді повнокровного (1200 бійців) полку з хорошим командним складом, але й сподівалися на особливе чекістське завзяття та стійкість частини ВВ – і вона виправдала ці сподівання...
...У ніч на 21 квітня 290-й полк на чолі із майором Іваном Пискарьовим під щільним артилерійським вогнем на катерах та мотоботах переправився через Цемеську бухту і висадився на «Малій землі». А ввечері 24 квітня бійці НКВС пішли у відчайдушну атаку. Запеклі бої тривали шість діб, 290-й полк знищив декілька вогневих точок, 218 солдатів та офіцерів противника, відбив кілька контратак, захопив значні трофеї й до 12.00 30 квітня виконав бойове завдання – загрозу, що нависла над «Малою землею», було ліквідовано. Це був справжній успіх – хоча полк просунувся лише на 600 метрів, його особовий склад був відзначений подякою командира 20-го десантно-стрілецького корпусу генерал-майора Гордєєва, адже площа плацдарму складала всього 24 квадратні кілометри... За маленьку перемогу віддали життя 88 воїнів частини, ще 213 було поранено...
Полк зазнавав утрат практично щодня й у подальшому, перебуваючи протягом чотирьох місяців у другому ешелоні оборони – «Мала земля» цілодобово обстрілювалася. Незважаючи на це, «волошкові кашкети» зберігали високий бойовий дух: прямо на позиціях проводилися заняття з бойової підготовки, партійні та комсомольські збори й навіть... концерти художньої самодіяльності.
До речі, оборонні споруди, побудовані бійцями 290-го полку в каменистому ґрунті «Малої землі», було визнано кращими в ході своєрідного огляду-конкурсу, проведеного командуванням корпусу. На брустверах з білого ка-міння було викладено грізне попередження: «Этот рубеж охраняют воины-чекисты, и враг не пройдет!»...
Наприкінці серпня 1943 року 290-й полк було перекинуто в Геленджик, і частина почала підготовку до десантної операції: радянська 18-а армія готувалася до штурму Новоросійська. Німецько-фашистське командування, справедливо вважаючи місто ключем до оборони Таманського півострова, перетворило його на укріплений вузол оборони, який захищали п’ять дивізій. Тут було побудовано понад 500 вогневих точок, установлено понад 30 тисяч мін та фугасів, дротяні загородження у 7 рядів.
Командування 18-ї армії вирішило атакувати Новоросійськ одразу з трьох боків – двома сухопутними ударними групами (одна з них наступала з «Малої землі») та майже 7-тисячною групою десантних військ, яка мала висадитися в Цемеській бухті, – буквально у ворожому логові. Взаємодіючи з 255-ю морською стрілецькою бригадою та 1339-м стрілецьким полком, 290-й полк ВВ займав місце у другому ешелоні другого десантного загону – слідом за 393-м окремим батальйоном морської піхоти...
ШТУРМ НОВОРОСІЙСЬКА ТРИВАВ П’ЯТЬ ДІБ...
10 вересня о 3.00 почалася висадка першого ешелону десанту, якій передувала потужна авіаційна та артилерійська підготовка. Штурмові групи знищили вогневі точки на молах та підірвали трос бонового загородження, що закривало вхід до бухти. На шляху групи атаки порту встала вогняна стіна вибухів, але шість катерів під командою капітан-лейтенанта Олексія Африканова на максимальному, 30-вузловому ході увірвалися в бухту й уперше у світовій історії здійснили атаку по наземних цілях спеціально пристосованими торпедами. Два катери при цьому було знищено разом з екіпажами, але близько 30 ворожих дотів було ліквідовано.
Передові підрозділи зазнали значних втрат і ледве закріпилися на узбережжі. Відомий радянський військовий письменник Володимир Карпов у своїй книзі «Полководець» наводить спогади Героя Радянського Союзу віце-адмірала Георгія Холостякова: «Подразделения второго отряда во главе с капитан-лейтенантом В. А. Ботылевым... высаживались на заминированные, бьющие огнем причалы. Как только морские пехотинцы спрыгнули с катеров на берег, сразу же наткнулись на гитлеровцев. Завязался рукопашный бой в траншеях, в ходах сообщений... Дрались на улицах, в домах, подвалах. В уличных боях, да еще ночью, не представляется возможным руководить непосредственно всеми бойцами. Вольно или невольно отрываются отдельные группы... Рота автоматчиков под командованием старшего лейтенанта А. В. Райкунова углубилась в город. А группа во главе с комбатом Ботылевым, выбив гитлеровцев из нескольких зданий, заняла клуб моряков.
Но не всем десантникам удалось высадиться на берег. Часть судов, имевших глубокую осадку, села на мель в восьмидесяти – ста метрах от берега... Люди прыгали за борт и двигались по горло в воде. Кроме личного оружия – автомата, гранат – они тащили на себе пулеметы, коробки с патронами, минометы. Волны накрывали их с головой, сваливали, но они выходили на берег и тут же бежали вперед, навстречу врагу... Снаряды и мины взрывались среди высаживавшихся десантников и подходивших судов. За считанные минуты подорвались на минах и были подбиты артиллерийским огнем семь катеров и судов, на которых шли десантники 255-й бригады. Многие бойцы оказались в море, далеко от берега. Чтобы не утонуть, они сбрасывали одежду, сапоги. Оружие держали в руках до последнего. Прямо скажем, не всем удалось доплыть до берега...»
У ніч на 11 вересня 290-й полк було відправлено на виручку десантникам капитан-лейтенанта Ботильова, під командою якого з 800 бійців на той момент залишалося лише 130, 90 з яких було тяжко поранено... Проте через щільний вогонь противника до пристані «Елеваторна» на катерах пробилося лише близько половини 290-го полку. Командир частини Пискарьов (на «Малій землі» він отримав звання підполковника) на чолі групи з півсотні бійців захопив кілька будинків та елеватор, проте був відрізаний від підлеглих і керував частиною по радіо. Втім, протримавшись п’ять діб під концентрованим артвогнем та відбивши дванадцять контратак (!), група Пискарьова зуміла забезпечити лівий фланг наступу.
Будь-який десант – це майже завжди імпровізація, успіх якої залежить від тактичної майстерності командирів, мужності та виучки солдатів. Явно далося взнаки те, що служба у вартах та військових нарядах у відриві від частини виховує у воїнів ВВ звичку до самостійних дій та ініціативність: навіть розірваний на дрібні групи, полк бився стійко та відважно, поступово відновлював управління й розвивав успіх.
Підрозділи 290-го полку, які внаслідок пошкодження плавзасобів не змогли потрапити до зони висадки, отримали бойове розпорядження командувача 18-ї армії: наступати вздовж північного берега Цемеської бухти, з’єднатися з головними силами полку та героїчним 393-м батальйоном. Групі, яку очолив майор Лисенко, довелося долати шалений опір противника, але, будинок за будинком, вони очистили цілий квартал і дісталися позицій морських піхотинців. Потім організували переправу на берег однополчан під командою майора Шараєва та групи бійців з частини Ботильова (разом – близько 150 бійців), що під час висадки опинилися на зруйнованому причалі у 400 метрах від берега – донесення про це Лисенку доставив червоноармієць Крейтер, що переплив ті метри під ураганним вогнем, «презирая смерть» (саме так йшлося у донесенні)...
15 вересня усі групи з’єдналися, і 290-й полк у єдиному строю перейшов у наступ, близько 14.00 наступного дня бійці 1-го батальйону на чолі з капітаном Риженковим увірвалися до центру міста й підняли червоний прапор над руїнами кінотеатру «Москва». Новоросійськ було звільнено від фашистів – і здригнулася вся німецька оборона. 9 жовтня радянські війська повністю очистили від противника Тамань, завершивши перемогою битву за Кавказ...
«ВІДЗНАЧИЛИСЯ БУКВАЛЬНО ВСІ...»
Слід зазначити, що п’ятидобовий штурм 290-й полк вів при повній відсутності постачання – бійці харчувалися лише тим, що знаходили в зруйнованих будинках, бліндажах та у ранцях убитих гітлерівців. Полк захопив три німецькі гармати та велику кількість стрілецької зброї, втративши убитими та пораненими 162 воїнів. У донесенні начальнику Політуправління Північно-Кавказького фронту про дії «волошкових кашкетів» йдеться: «Хоробро билися бійці, сержанти та офіцери 290-го полку НКВС. У вуличних боях відзначилися буквально всі бійці. Добре працювали снайпери. Червоноармієць Садіков знищив 25 фашистів, Махмудов – 10...»
Приклад стійкості та відваги показав заступник командира полку з політичної частини майор Михайло Козєнков: під час ворожої контратаки він ліг за кулемет, замінивши вбитого бійця, і влучним вогнем з другого поверху елеватора знищив десятки гітлерівців. Діставши поранення, Михайло Борисович не залишив поля бою...
Стислі рядки донесень далекі від стилістичної досконалості (адже написані вони нашвидкуруч, одразу після бою). Проте скільки в них щирої гордості за однополчан, що виявили героїзм на полі брані! Червоноармієць М. Волков: «першим увірвався в будинок, зайнятий противником, гранатами знищив трьох німців... чим ліквідував опорний пункт і дав можливість просуватися вперед». Командир 2-ї роти лейтенант Ф. Урюпін: «... у період зближення з противником уміло, без втрат вивів особовий склад роти на рубіж. Під час атаки виявив виняткове мистецтво ведення бою». Червоноармієць С. Звєрєв: «під сильним вогнем противника встановлював зв’язок між підрозділами полку... налагоджував переправу особового складу з причалу на берег, роздягнувшись, працював, переправляв бійців і офіцерів з останніх сил... при штурмі будинків йшов попереду, прокладаючи шлях». Червоноармієць Віталій Кузьмін: «незважаючи на сильний вогонь, першим увірвався в будинок і, закидавши противника гранатами, вибив його із зайнятого опорного пункту. Особистим прикладом надихав бійців». Сержант Іван Ільїн: «...першим увірвався в будинок, гранатами знищив групу автоматників противника, особистим прикладом вів бійців на штурм». Заступник командира 3-го батальйону з політичної частини старший лейтенант Михайло Нагорнов: «...очолював штурмову групу... показав приклад героїзму та відваги. Першим увірвався у сильно укріплений опорний пункт противника... звільнив 3 будинки. У бою тяжко поранений». Серед тих, хто виявив мужність у бою, були й старший лейтенант Панін, лейтенант Огород, старший сержант М. Устюжанін, червоноармієць Юрковський.
Загалом 665 солдатів, сержантів та офіцерів частини було нагороджено орденами та медалями. Підполковнику Івану Васильовичу Пискарьову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, високою бойовою нагородою – орденом Червоного Прапора – відзначено начальника штабу полку майора Олександра Лисенка, заступників командира полку майорів Михайла Козєнкова та Івана Шараєва, старших лейтенантів І. Архипова, В. Жукова, Х. Саліхова, лейтенантів М. Апалькова, І. Горіна, І. Попова, старших сержантів В. Лошакова, М. Пчелінцева, І. Хрюкіна, М. Якушіна, сержанта О. Лєщьова, молодшого сержанта О. Мамонова, червоноармійців І. Абрамова, А. Буніна, М. Силагадзе.
Наказом Верховного Головнокомандувача від 16 вересня 1943 року 290-му стрілецькому полку ВВ НКВС було присвоєно почесне найменування «Новоросійський» й оголошено подяку всьому особовому складу. День 16 вересня став щорічним полковим святом. А у січні 1968 року за подвиги часів Великої Вітчизняної війни частину було нагороджено орденом Червоного Прапора.
Спеціально для осіб, які упереджено ставляться до військ правопорядку, мушу наголосити: на «Малій землі» та в Новоросійську 290-й полк ВВ діяв не як загороджувальний загін – його використовували як звичайну або морську піхоту. Хіба що завдання, які випадали на долю полку, були з розряду найскладніших...
Деякий час частина несла гарнізонну службу в Новоросійську, пізніше 290-й полк було перекинуто в Крим й залучено до однієї з наймасштабніших спе-ціальних операцій НКВС – депортації кримсько-татарського населення. Зрозуміло, що цей епізод честі «вевешникам» не додав, хоча вони лише виконували волю Кремля та розпорядження місцевого партійного начальства...
У лютому 1945 року солдатам 290-го полку випала нагода підтвердити елітний статус «до-віреної охорони» – вони стали на варті безпеки об’єктів, де проходили заходи Кримської (Ялтинської) конференції керівників країн-учасниць антигітлерівської коаліції.
БОЙОВІ НАГОРОДИ – В МИРНИЙ ЧАС
1945 року 290-й Новоросійський полк було передислоковано до Києва й розміщено у військовому містечку на Подолі, де до війни також квартирувала частина ВВ (з того часу полк отримав неофіційну назву «подільський»). На частину було покладено завдання, де в чому аналогічні тим, які виконував у Москві Кремлівський полк – охорона об’єктів, що належали урядові Української РСР, а також забезпечення громадського порядку при проведенні масових та спортивних заходів, спільне з міліцією патрулювання вулиць української столиці. А у святкові дні, за традицією, полк з розгорнутим Бойовим прапором і оркестром проходив урочистим маршем центральними вулицями Києва, демонструючи киянам військову міць радянської влади.
У п’ятдесяті роки під час військових парадів колону Новоросійського полку впізнавали насамперед за колоритною постаттю його командира – полковника Степана Капустіна. Бойовий офіцер, кавалер 11 орденів, який майже всю війну очолював прославлений 24-й полк військ НКВС, у фронтовій обстановці Степан Єлісеєвич відпустив розкішну бороду – і не розстався з нею після Перемоги. Радянський офіцер з бородою – це справді унікальний випадок, проте, як згадують ветерани, начальство робило виняток для «живої легенди»...
Значний внесок у справу зміцнення боєздатності частини, розвиток її матеріальної бази зробив на посту командира 290-го полку полковник Іван Смикодуб – крім того, він передав підлеглим чимало зі свого досвіду служби в Кремлівському полку, зокрема, особливу методику стройової підготовки. Втім, частина завжди вирізнялася чудовою виправкою та ретельно підігнаним обмундируванням.
«Подільську гвардію» кияни знали й любили – і не лише за добрий стройовий вишкіл. Солдати-«новоросійці» активно боролися з вуличною злочинністю, запобігали масовим безпорядкам у ході футбольних матчів, саме вони першими поспішили на порятунок людей, що постраждали 1961 року на Куренівці внаслідок сходження селевого потоку. Епідемії холери в Астраханській області та на півдні України, Чорнобильське лихо, «гарячі точки» міжнаціональної ворожнечі на теренах Радянського Союзу – кожна з цих кризисних ситуацій піднімала по тривозі «новоросійців», які наприкінці вісімдесятих років мали статус оперативного резерву МВС СРСР, разом із львівським та донецьким мотострілецькими полками ВВ.
З наближенням розпаду Союзу РСР все частішими ставали відрядження, коли полк у повному складі залишав подільське містечко для виконання чергової, небезпечної та невдячної, миротворчої місії – щоб зупиняти братовбивство, захищати мирне населення й оплачувати все це смертю товаришів і пораненнями, які нині навіть не визнаються бойовими...
В історичному формулярі частини зафіксовано назви закавказьких та середньоазіатських міст, де воїнам 290-го полку довелося виконувати службово-бойові завдання: 1988 рік – Баку, Єреван, Степанакерт, Шуша; 1989 рік – Єреван, Коканд, Ісфара, Наманган, Баку; 1990 рік – Баку, Нахічевань, Шауляйський район Вірменії...
«Военные на площади устали смертельно. Третьи сутки почти без сна, нет горячей пищи… Подразделения внутренних войск в меру своих сил стали сегодня в Коканде единственным гарантом законности…» – йшлося в матеріалі газети «Комсомольская правда» від 7 червня 1989 року про дії «новоросійців» у Ферганській області Узбекистану, де натовпи екстремістів вчинили погроми, жертвами яких стали турки-месхетинці. Мужність та професіоналізм, непохитна стійкість «подільської гвардії» рятували життя тисячам людей – саме за це багатьох воїнів було удостоєно високих урядових нагород. Зокрема, орденом «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» ІІІ ступеня було нагороджено командира частини полковника О. Трофімова, майорів В. Шивікова, В. Бобришева, капітана В. Цушка, старшого прапорщика Д. Лаптинського, орденом Червоної Зірки – майора В. Чигера, орденом «За личное мужество» – майора С. Степанова, старшого лейтенанта Є. Уколова, медаллю «За боевые заслуги» – капітана В. Стратійчука, старших лейтенантів Г. Дробишевського, С. Руденю, Є. Загребельного, В. Ролдугіна...
Елітний полк продовжував захищати державу навіть тоді, коли вона, ця держава, почала розповзатися під ногами, мов весняна крига, – воїни 290-го полку залишили Нагірний Карабах у вересні 1991 року, серед останніх підрозділів «союзних» ВВ, щоб повернутися в Україну, яку вже було проголошено незалежною державою...
До речі, саме у складі Новоросійського полку було створено перший в Україні підрозділ спеціального призначення, командир якого, Вадим Чернишов, першим з українських «вевешників» на загальносоюзних зборах спецназу в ході жорсткого іспиту виборов право носити краповий берет.
На базі спецроти Чернишова згодом було сформовано батальйон спецпризначення «Біла пантера», а 290-й Червонопрапорний Новоросійський мотострілецький полк пережив драматичний період переформування – він став 1-м полком новоствореної Національної гвардії України.
Звичайно, приємно бути першим за номером, проте колектив та ветерани частини болісно сприйняли той факт, що з назви полку зникли заслужені титули. Частина, як і вся НГУ, починала свою історію «з чистого аркуша», і невдовзі ображені ветерани розірвали зв’язок з частиною...
А 1999 року, після розформування Нацгвардії, столичні підрозділи 24-ї окремої бригади спецпризначення НГУ було передислоковано з Подолу до містечка розформованого Київського вищого танкового інженерного училища – на формування Окремого полку Збройних Сил, який журналісти незабаром охрестили «Президентським»...
«ІСТОРІЯ ПОЛКУ – НАШЕ СПІЛЬНЕ БАГАТСТВО»
Дорогою до штабу нинішнього Окремого Новоросійсько-Київського ордена Червоного Прапора полку Президента України можна оцінити масштаби робіт, проведених для оновлення місцевого «житлового фонду». Фасади казарм, що оточують неосяжний полковий плац, мають сучасний вигляд – справді, не гріх запросити хоч самого главу держави. Приміщення колишнього навчального корпусу перетворено на комфортабельні штабні кабінети. Втім, слід віддати належне командуванню частини – перед тим, як взятися за штаб, воно осилило «євроремонт» солдатських казарм.
Принаймні за умовами розквартирування «Президентський» полк справді є своєрідним еталоном для всієї української армії. Мені довелося побачити одну з відремонтованих казарм, перший поверх якої повністю відведено під кабінети батальйонного начальства та класи для підготовки офіцерів і сержантів. А вище житлові приміщення типової багатоповерхової казарми радянських часів перетворено на військовий гуртожиток XXI століття: одна половина казарми – цілком звичайна, від ротної світлиці до поста днювального, іншу, спальну «половину» розділено перегородками на просторі, затишні кімнати, у кожній – ліжка з дерев’яними спинками, шафа та інші необхідні меблі. Стіни обклеєні красивими шпалерами та прикрашені фоторепродукціями з видами Києва – схоже на спальню зразкового піонерського табору. Засклені вхідні двері закриваються на замки: як мені пояснили, ключі є у старших кімнат, командира та чергового роти. Словом, немає нічого спільного зі звичним казарменим «комунізмом»...
Нині ж головні зусилля військового колективу спрямовано на ремонт у парку бойових машин та обслуговування техніки. А ще мріють у частині відшукати спонсора, щоб відновити військову капличку, яка діяла в цьому містечку ще до революції.
За словами командира полку полковника Ігоря Плахути, на «Президентський» полк покладено переважно церемоніальні функції, тобто, забезпечення урочистих заходів за участю глави держави та міністра оборони. А на час так званого особливого періоду частина має виконувати завдання з охорони ряду особливо важливих об’єктів, у тому числі – резиденції Президента.
Саме під ці завдання розроблено полкові штати, які передбачають два спеціальні (механізовані) батальйони, роти спеціального призначення та снайперів, три підрозділи забезпечення. А своєрідним «обличчям» частини можна вважати оркестр та батальйон Почесної варти – підрозділ, що веде свою історію від створеної ще 1962 року роти Почесної варти при військовій комендатурі Київського гарнізону. Як зазначив командир, по суті, це звичайний механізований полк, з нормальним співвідношенням посад та звань. Наприклад, посада командира роти має штатну категорію «капітан», комбат – посада підполковника, командира полку – полковника (до речі, в Росії Кремлівський полк очолює генерал-майор). Єдиний виняток – рота спецпризначення, в якій передбачено мати прапорщиків на посадах молодших командирів.
Оклади військовослужбовців звичайні, без якихось надбавок. У харчуванні солдатів-строковиків, організації внутрішньої служби та бойової підготовки «президентської гвардії» також немає суттєвих відмінностей від будь-якого провінційного гарнізону. Хіба що внутрішній порядок справді зразковий (навіть можна робити ілюстрації до військових статутів), набагато кращою є виправка особового складу. А ще вносять певні корективи у розклад денний виїзди на урочисті заходи – від покладання квітів до зустрічі високопоставлених гостей, підготовка до військових парадів тощо.
Як і належить військовій еліті, полк має відзнаки у форменому одязі, – його «візитною карткою» є берет малинового кольору (а не полинового, як у більшості частин ЗСУ) та особлива нарукавна нашивка. В парадному строю та у звільненнях солдати виглядають досить франтувато в мундирах з малиновими погонами, підперезаних ременями з блискучими пряжками. А в будні весь особовий склад, включаючи командира полку й військовослужбовців прекрасної статі, носять єдиний формений одяг – польовий «камуфляж» з малиновим беретом.
«Президентський» полк – одна з небагатьох частин, куди новобранців привозять з усієї України (приблизно по 20 хлопців з кожної області представлено у кожному призові). Як зазначив заступник командира частини з гуманітарних питань майор Андрій Овсянніков, строковиків відбирають дуже ретельно – вони повинні мати відмінну характеристику, високий зріст (не менше 180 см), добре здоров’я й навіть... фотоге-нічне обличчя.
Також на конкурсних засадах комплектуються офіцерські посади: щороку представники полку «приглядаються» до кращих курсантів військових інститутів. Цілком зрозуміло, що стройовий вишкіл кандидатів важить багато, проте командир полку зазначив, що обов’язковою вимогою є не стільки вміння красиво марширувати, скільки взірцевість у вогневій, тактичній підготовці та інших суто «бойових» предметах. Адже ця частина не є виключно «парадною»: навчання триває безперервно, по черзі, змінюючи одне одного, спеціальні батальйони відвідують полігон, удосконалюючи бойову виучку. І попри всі труднощі, «тонус» боєготовності тут досить високий, про що, наприклад, свідчить факт участі воїнів полку в навчаннях «Реакція-2005».
А ось кількість прапорщиків та військовослужбовців за контрактом у полку суттєво не відрізняється від звичайних частин ЗСУ – близько 100 осіб. Масовому комплектуванню професіоналами заважають об’єктивні труднощі, звичайні для всіх силових структур: житлова проблема, низький, порівняно із столичними зарплатами, рівень грошового забезпечення. Тому й трапляється, що красень-спецназівець, відслуживши термін першого контракту, дякує командирам «за науку» і звільняється, щоб влаштуватися охоронцем у якийсь супермаркет, бо там йому платитимуть більше, ніж в армії…
Слід зазначити, що представники командування частини зустріли автора цих рядків дуже гостинно, і в ході розмови висловили щире зацікавлення у вивченні історичної спадщини полку. Це можна пояснити й особистими причинами: безумовно, слова «Мала земля», та «Новоросійськ» багато значать і для полковника Плахути, який тривалий час служив у морській піхоті, і для майора Овсяннікова, який закінчив Київське вище військово-морське училище (крім того, обидва офіцери є випускниками Національної академії оборони України). Що таке десант і яку ціну мають фронтові нагороди їхньої частини, вони усвідомлюють досить чітко...
«Ось бачите, як воно все переплелося в долі полку – морське й сухопутне, армійське й «вевешне», – зазначив у ході розмови командир. – Історія нашої частини – спільне багатство Збройних Сил і внутрішніх військ. І нам би дуже хотілося відновити зв’язок із ветеранами-«новоросійцями»...
Чи вдасться відродити колись безжально порубане коріння – питання риторичне. Принаймні, мені здалося, що на «своїх» ветеранів в полку справді чекають. Мені розповіли про шану, якою оточено в колективі Аркадія Семеновича Яковлєва, що пройшов у лавах полку шлях від рядового солдата до капітана – і нині працює у частині як цивільний службовець. Хорошим словом згадали й нині покійного полковника у відставці Івана Семеновича Смикодуба, який в останній рік свого життя брав участь у полкових урочистостях, подарував частині кілька екземплярів своєї книжки «Записки старого солдата», значну частину якої присвячено спогадам про службу на чолі Новоросійського полку...
Мабуть «міжвідомча» співпраця з цим військовим колективом справді була б дуже корисною. І йдеться не лише про поновлення зв’язків із ветеранами, але й про дружні стосунки, які можна було б встановити, наприклад, між підрозділами Почесної варти Міноборони та МВС. Або чому б не запросити спецназівців ЗСУ на змагання підрозділів спецпризначення ВВ – щоб обмінятися досвідом, поспілкуватися мовою професіоналів?
Про користь такої співпраці свідчить досвід дружби з воїнами Окремого Кремлівського полку, яку було започатковано у жовтні 2004 року. Тоді група «кремлівців» прибула до Києва як почесний ескорт спільної святині двох братніх народів – Прапора Перемоги, який на параді дефілював Хрещатиком на башті легендарного танка Т-34. Передавши прапор в аеропорту українським колегам, «кремлівці» кілька днів жили в їхній казармі як почесні гості й, зрозуміло, цікавились життям та службою «новоросійців». При тому, як зазначив майор Овсянніков, не лише між офіцерами, але й між солдатами елітних полків виникали розмови на тему: «А як ви робите оце?..» Росіянам дуже сподобалися плац-концерти української Почесної варти, а «новоросійці» намагалися перейняти у москвичів елементи виправки, помітні лише професіоналам... Через півроку «кремлівці» знову завітали до розташування «Президентського» полку (група їхніх воїнів брали участь у масовці спектаклю «Біла гвардія»), привезли подарунки, зокрема, касети з відеозаписами російських військових церемоніалів...
Між іншим, можливо, що й у Києві, за прикладом інших європейських столиць, буде започатковано красивий ритуал зміни чатових біля резиденції глави держави – питання про це та деталі відповідного протоколу нині відпрацьовуються. Якщо побачите на чатах або в строю парадного розрахунку цих бравих хлопців – згадайте, що вони є нащадками ратної слави одного із кращих полків українських внутрішніх військ...
Підполковник Сергій КОВАЛЕНКО,
фото з журналу «Військо України»,
архівів Афгано-чорнобильського
братства «Побратими»,
редакції «СЧ»
та www.mil.gov.ua
Пользователь в офлайнеКарточка пользователяОтправить личное сообщение
Вернуться в начало страницы
+Ответить с цитированием данного сообщения

4 Страницы V < 1 2 3 4 >
Ответить в эту темуОткрыть новую тему
1 чел. читают эту тему (гостей: 1, скрытых пользователей: 0)
Пользователей: 0

 

- Текстовая версия Сейчас: 15.10.2019, 3:16
 
     

Яндекс цитирования хостинг от .masterhost